Магія стародавніх часів пережила віки, трансформувалася, але й далі живе й впливає на сучасних людей, котрі подекуди вдаються до давніх ритуалів, навіть не тямлячи їхнього значення. Знання наших предків сьогодні є своєрідним місточком, що пов’язують нас, модерних, із часами, коли світ був сповнений магії і людина намагалася співіснувати з нею, не переступаючи її законів.
Магічні уявлення стародавніх людей про природу
Життя стародавньої людини насамперед залежало від природи, тож найперші спроби магічного впливу стосувалися саме взаємодії з природними стихіями. Кожна людина в давні часи вірила: все, що певною мірою стосується природи, наділено душею. Таке уявлення про природу спричинило віру людей у напівдухів — напівістот, що населяють ліси, річки, поля, повітря. До них намагалися ставитися з повагою, не дратувати, а подекуди й задобрювати певними пожертвами, аби й погода була гарна, і поле родило.
Вірування давніх українців не передбачали чіткого поділу світу на видимий, природний, та невидимий, надприродний, тож люди водночас поклонялися богам, намагаючись здобути їхню прихильність, і спілкувалися з чарівними істотами, що замешкували дерева і трави, джерела та річки, гори, степи, ліси й поля. Духи вітрів, буревіїв, дощів, снігопадів тощо могли як сприяти, так і шкодити, насилаючи лиха, хвороби, напасті внаслідок необдуманих людських дій і вчинків, порушення правічних законів. Щоб убезпечити себе, люди мали виконувати певні ритуали, про які й сьогодні чуємо від старших та, навіть не сильно вірячи, вважаємо за краще вдатися до них, аніж посміятись із забобонів.
[the_ad id=»65257″]
Природопоклонство – найдавніший вид магії
Підґрунтям віри у наших предків було природопоклонство. Вони вірили, що природа жива, говорить, відчуває нарівні з людиною. Визнавали єдиного Бога-батька природи, володаря всіх багатств, шанували духів, які оживляли все на землі й могли бути як добрими, так і лихими, залежно від людських вчинків. У давні часи люди розмовляли з рослинами, вірили в магічну силу води і вогню. Відголоски таких магічних знань подекуди оприявнюються й сьогодні: майже кожен завзятий квіткар ловить себе на тому, що говорить до своїх рослин, умовляючи їх чи то зацвісти, чи то перестати хворіти, а подекуди й лякаючи, що коли якийсь із «вихованців» не змінить своєї поведінки, то може опинитися на смітнику. І найдивнішим є те, що часто-густо вередлива рослинка таки дослухається до свого господаря, тим паче що останні дослідження вчених-біологів довели: декотрі рослини здатні сприймати такі звуки, як дзюркотіння води чи дзижчання комах.
