Зустріч з водяним
Поїхали ми якось з друзями на риболовлю на Волгу. У дорогу вирушили ввечері, щоб проводити вечірню зорьку і зустріти ранкову. На нічліг зупинилися недалеко від дач, всього в кілометрі від першого котеджного будиночка. Назбирали хмизу, щоб можна було розпалити багаття. Встановили на випадок дощу навіс. Поки підготували всі необхідні снасті для риболовлі, було вже годин 7 вечора.
І ось слухайте, що сталося далі. Сидимо, ловимо окунців на спінінг, як зазвичай, перемовляємось на життєві теми. Я порядком наловив дрібної рибки і відправився варити юшку. Ми перекусили з хлопцями, звичайно ж випили по 100 г. горілки для апетиту і щоб зігрітися, і ні чарки більше. Почало сутеніти, набігли темні хмари, масивні води матінки річки Волги як ніби збунтувалися, піднявся вітер, стало трохи не по собі. Коли залишаєшся один на один з такою стихією, починаєш розуміти, що ти — маленька піщинка в цьому світі, незначна перед силами природи.
Ми сховалися під навісом, коли почули гучні крики чоловіка, який втік до нас із сусіднього табору з підозрами, що ми порвали його мережу і забрали весь улов. Ми відразу ж заспокоїли його, показавши йому з десяток дрібних рибок, які плескалися в відрі. Я і друг пішли подивитися, що трапилося з його мережею. Такого ми не бачили ніколи — мережа була порвана в декількох місцях і поплутана намертво морськими вузлами, понавязаннимі недбало і похапцем.
Попрощавшись з сусідами, ми повернулися до себе, о другій годині ночі ні з того ні з сього почали гавкати собаки, зашуміли сосни і забушевалі хвилі. Почулися дивні звуки, наче хтось з усієї сили б’є веслами по воді. Потім всі наші донки задзвонили в одну мить, ми побігли до них — дві лежали у воді з порваній волосінню, на останній було щось велике і сильне. Почали тягнути, котушка розмотувалася з шаленою швидкістю, ми ледве встигали її замотувати. Раптом ми відчули різкий поштовх і тяга ослабла. Коли, нарешті, витягли, то на гачку бовтався шматок м’яса з різким відразливим запахом. Ліхтариками пройшлися по воді, але нічого більше не знайшли.
Тільки встигли повернутися до багаття, як по річці знову почалися хлопки, але вже розбавлені легким завиванням. Не забарились мужики з сусіднього табору, разом з ліхтарями стали світити по воді. Те, що постало перед нами, не описати словами. По річці повільно пливло старе колоду, на якому сиділо щось або хтось з очима, які блищали так яскраво, що висвітлювали своєю силою все навколо. Коли істота відчуло на собі світло ліхтарів, відразу ж пішло в воду. Ми показали сусідам те, що витягли на вудці. Ті тоді пожартували, що ми «зачепили водяного». До світанку коротали час біля багаття всією компанією, а вранці згорнулися і пішли у напрямку до машин.
