Влітку 1900 р. на пошуки Землі Саннікова вирушила з Кронштадта експедиція Едуарда Толля. Легендарний учений і дослідник так і не досяг бажаного місця. Через тридцять років всі зрозуміли, що учасники експедиції подорожували даремно, ганяючись за казкою. Чи означає це, що Земля Саннікова є міфом?
Галюцинація неможлива
Вперше не зазначена на карті земля була помічена збирачем мамонтової кістки і мисливцем Яковом Санніковим. Сталося це в 1810 році, під час проведення першого походу на Новосибірські острови. Перебуваючи на північній стороні острова Котельний, дослідник чітко бачив високі засніжені гори, що знаходяться за 70 верст від учасників експедиції.
Сказати, що це була галюцинація, неможливо, так як факт «бачення» був офіційно зареєстрований начальником походу колезьким реєстратором Матвієм Матвійовичем Геденштормом. Та й сам Санніков був досвідченим мандрівником, який просто не міг переплутати міраж з реальністю. Адже саме йому належить відкриття трьох островів Новосибірського архіпелагу.
По закінченню десяти років після першої експедиції по слідах Саннікова на пошуки його землі вирушила нова команда дослідників, керівником якої став лейтенант Петро Федорович Анжу. Однак після довгих мандрів ніхто з команди так і не побачив загадкової землі, незважаючи на те, що в їх розпорядженні були кращі на той час оптичні прилади.
Безрезультатна експедиція навела вчених на думку про те, що на північ від Новосибірських островів нічого немає і ніколи не було. Але все ж про легендарну Землю Саннікова не забули. І ось в 1881 році американський дослідник Джордж Де-Лонг помітив невеликий архіпелаг, що складається з дрібних острівців, який знаходився набагато вище зазначеного Геденштормом пунктиру. Дослідники знову загорілися ідеями нових експедицій. Багато хто готовий був витратити всі зусилля на пошуки загадкової землі, яка могла зберігати в собі безцінні природні багатства. До них, звичайно ж, відносилися і дорогі бивні мамонтів, які колись блукали на півночі цілими стадами.
Існувало безліч фактів, які побічно вказували на те, що Земля Саннікова могла мати унікальні природно-кліматичні особливості. Наприклад, восени полярні гуси прямували з північних країв не на південь, а ще вище на північ в напрямку саме Землі Саннікова. По закінченню холодного сезону вони поверталися в рідні краї вже з молодим потомством. Не можна забути і про міфології місцевих племен. Вони стверджували, що далеко на півночі існував так званий «материк мамонтів», де величезні стада тварин спокійно паслися на зелених пасовищах. Але, на жаль, їх благополуччя було порушено втручанням злих сил.
Після того, як Де-Лонг відкрив невідомі досі землі, багато американських промисловців створювали і споряджали спеціальні експедиції по освоєнню північних регіонів. Дії Сполучених Штатів не могли залишитися непоміченими в царській Росії – в зв’язку з цим в 1885 році на далекі холодні береги вирушила експедиція під керівництвом Олександра Олександровича Бунге. Незабаром за ним була споряджена експедиція Толля, який в 1900 році вирішив поставити крапку на нескінченних суперечках і міркуваннях про існування загадкової землі. Він відправився на дослідження легендарних берегів на китобійному кораблі «Зоря», однак трагічно загинув в 1902 році, так і не здійснивши свою мрію.
