На завод прислали працювати молодих спеціалістів. Серед них прийшла працювати молода дівчина. Вона намагалась, щоб у неї на дільниці було все гаразд. Старші прийняли її як доню, а її ровесниці за подругу. Працювати їй подобалось. Вона швидко ввійшла у роботу, в робочу колію. В тому цеху працював удівець і був начальником дільниці, був старшим за неї і по роках і по роботі. Його жінка померла від раку. Залишилось двоє дітей дошкільного віку.
Люди говорили, що він частенько женився і міняв жінок, яких представляв дітям, як нових мам. З якихось таємних причин жінки покидали його самі, людям говорив, що дітей били, а він цього не потерпить. Траплялось, що випивав, бо цех великий, людей працювало багато і нагоди були різні. Його кликали, і він не відмовлявся, бо полюбляв горілку. В такому стані він про дітей забував і йому вони були байдужі. Старший хлопчик няньчив, наглядав за молодшим. Він сам ходив у садок, або його супроводжували мешканці під’їзду. Коли їх тато затримувався, то їх вихователька відводила додому, бо садок від їх будинку був недалеко.
Одного разу на зборах начальник цеху сказав начальнику дільниці, що йому необхідно поїхати у відрядження на 2-3 дні, а може й більше: «Крім тебе нема кому їхати». «Я не можу», — відповів начальник дільниці, — Ви ж знаєте, що в мене малі діти і я не маю на кого їх лишити». Начальник цеху сказав: «Це ваші справи». В цеху начальник дільниці став говорити з майстром, яка чула їх розмову. Він прохав її пожити в нього, наглянути за дітьми, бо нема кому. Вона почервоніла, задумалась, і сказала: «Я все рівно живу в гуртожитку. Якщо треба, я можу побути. Мені все рівно нічого робити після роботи».
«Зачекайте мене після роботи», — відповів начальник дільниці, — Я вас поведу додому, покажу, де я живу. Познайомлю з дітьми, зразу вам кажу, не лякайтесь. Вони — хлопці, та такі неслухяні. Роблять хтозна що, в кімнаті не прибирають». Ось вони і прийшли. Відчинили двері. Дівчина побачила холостяцьку квартиру без мами. Хлопці підбігли і стали питати: «Це що, у нас буде нова мама? Тату, ми хочемо їсти», — заплакали діти. Вона подивилась у куток, де стояв холодильник. Двері були відчинені. Він був пустий. Звідусіль виглядали пусті пляшки від пива і брудні тарілки. «А ви що, не їли у садку?» «Ми їли, але ще хочемо» — відповіли діти.
Дівчина зрозуміла, що їсти нема чого. Вона дістала із своєї сумки куплені в обід харчі на вечерю і на сніданок для себе, і сказала: «Ось у мене щось є». Поклала на стіл, а сама сіла коло них. Дивилась, з яким смаком їдять ці два хлопці. Батько сказав дітям, що повинен їхати на два дні, а може й більше. «Ця тіточка буде вас відводити і забирати з садка. Ведіть себе чемно, щоб мені за вас не було соромно. Ви у мене вже дорослі». Розповів, показав, де хто спить, віддав ключі від дверей кімнати. Провів її недалеко і розійшлись. Зранку наступного дня дівчина прийшла на завод, оформила відгул. Прийшла до квартири, перепрала постіль, сорочки, одяг.
Пішла за хлопцями в садок, а по дорозі купила їжу. Вечерю готували всі разом. Хлопці щебетали один поперед другого. Після вечері обмила їх, послала постіль для сну, а сама залишилась на кухні. Коли почула плач та голоси, зайшла до кімнати, побачила, як хлопці не можуть поділити фотокартку своєї мами: «Ти вчора спав», — кричав один, — «Сьогодні моя черга».
Їм не вистачало її. Дівчина подивилась на них, роздяглася і лягла з ними, почала розповідати їм байку, яку з дитинства розповідала їй мама. Так вони й заснули солодким сном. Хлопці спали, а дівчина заснути так і не змогла. Згадувала свого татка, а не могла, бо вона була маленькою, коли він їх покинув. Мати вийшла заміж, а як дівчинка підросла — віддали її в школу — інтернат, щоб не заважала, бо цього бажав вітчим. Дівчина вчилась, батьки рідко приїжджали, інколи забирали додому. А коли забували або не могли приїхати, класний керівник забирала до себе додому, приділяла їй багато уваги, щоб краще вчилась.
Пізніше вступила до технікуму, закінчила, а тепер працює. На другий день забрала дітей раніше з дитсадка. Пішли в крамницю, купили іграшки, які вони вибрали самі. Їх тато не приїжджав, затримався у відряджені, хоч на завод зателефонував. Прожила вона з дітьми 10 днів. За ці дні вона намагалась зробити так, як би це робила їх мама. Вночі діти обіймали її рученятами, говорили «мама». Тато повернувся з відрядження і не впізнав квартиру. В квартирі було прибрано, а діти чисті. Вона запропонувала йому поїсти, бо він з дороги і сказала, що готувала дітям кожного дня, щоб вони не були голодні. Вона насипала вечерю всім, крім себе. Молодший син сказав, що не буде їсти без мами. Дівчина почервоніла, очі дивились у підлогу. Син піднявся, подав тарілку і сказав: «Наливай, чого чекаєш?» «Тут все так, як і при вашій мамі?» «Звичайно». «Сідайте, це ви приготували. Діти самі вас назвали мамою».
Вони грають іграшками. Грають у гру: один із них мама, а другий син. Ось один і каже: «Мама, посвари мене, бо я не слухаю». «Так, я одружувався не один раз. Та я не вживався з жінками з різних причин. Про це розповім іншим разом». Після вечері дівчина сказала, що їй треба додому, в гуртожиток. А в гуртожитку, в кімнаті вона чула голоси тих русявих дітей, до яких вона звикла. Чула слово «мамо». І вона як перескочила життя.
Мамо, іди з нами
Не пізнала, не відчула, не могла зрозуміти, що коїться в її душі. Згадувалась фотокартка мами, якої їм не вистачало. Дівчина відчула, що вона там потрібна. Наступного дня їй дуже хотілось забрати дітей з дитсадка, але вона не могла зробити цього. Вирішила їхати в гуртожиток Ввечері читала книжку, щоб притушити думки про них, але з цього нічого не виходило. Через деякий час відчинились двері і на порозі з’явились діти з батьком. Хлопці підбігли і разом проказали: «Ми прийшли за тобою, мамо».
Вона дивилась зі страхом. В цю хвилину у неї зупинилось життя, застигла кров у жилах. Син взяв її за руку і сказав: «Пішли з нами, мамо». Дівчина обняла їх. По її обличчю текли сльози та капали на русяві голівки. Що робити в ту хвилину не знала. Діти просили і дивились на неї, благали. Через якусь мить вона сказала: «Господи, що мені з вами робити?» Якась невидима сила підняла її і тягла до дітей. Все перевернулось в її душі. «Я згодна», — промовила вона, — «Я проведу вас додому».
«Бачите, як воно буває, — промовив батько, — ви стали для них, як мати. Я радий, що вони зробили вибір. Хочу сказати, що ви мені теж подобаєтесь. Ви не схожі на тих, які були раніше». В той час дівчина не знала, що це останні миті її життя в гуртожитку. Дівчина погодилась. Вийшла заміж. Переїхала жити до них. Чоловік ставився до неї чуйно. Вона стала матір’ю 2-х дітей. Дітей вона любила. Не пройшло багато часу, як вона відчула биття своєї власної дитини. З допомогою Господа Бога вдало народила донечку. Її купали, берегли, щоб зайвий раз не плакала.
Хлопці підростали і пішли до школи. Вона змирилась з тим, що чоловік затримувався, приходив напідпитку. А донці потрібно було кохання мами і тата. Все лягло не плечі цієї тендітної жінки, а в першу чергу вона віддавала все дітям. Вечорами вона сумувала і думала: «Ось відкриються двері, з’явиться її чоловік». А він не йшов, міг прийти і вночі, а рано вранці мовчки піти. За часті випадки приходу на роботу в нетверезому стані його звільнили з роботи. Життя стало тяжким з трьома дітьми і чоловіком, який п’є. Кожного дня він шукав роботу, а не знаходив. Приходив п’яний. Почалися сварки, вимагання грошей, яких не було.
Розлучниця
Згодом він влаштувався на роботу на будівництво майстром. Там працювала гарна жінка, яка мала прізвисько «Вовчиця», та заморочила голову не одному чоловікові. Вона обплутувала солодощами кохання та горілкою, яка в неї ніколи не вибувала, вибирала тих, хто мав гроші, хто її задовольняв у ліжку. Щоб відчув і пізнав у ній те, чого нема в його жінці або в інших жінках. Вона підносила своє кохання так, як знаюча повія, вміла себе вести, добре вміла привабити до себе чоловіка, коли обняти, поцілувати, а коли потрібно поплакати, налякати самогубством, яке може скоїтися, коли чоловік залишить її, піде до своєї жінки. Цей професіоналізм був відпрацьований роками, через неї постраждала не одна родина, бо вона міцно трималась за того чоловіка, який їй подобався, так як вона приманювала в своє лігво вродливістю, хитрістю, в цю пастку і потрапив новий майстер дільниці.
В свої вільні хвилини він був з нею або за столом, де лунали тости, один краще другого. Для цього потрібні були гроші, на які купувались подарунки. Всі зароблені ним гроші він витрачав на свою коханку, не залишаючи нічого ні жінці, ні дітям. В сім’ї його також не бачили, бо він говорив, що добами працює на будівництві. Жінка не витримала і пішла з дітьми до нього на роботу, дізнатися, що стало з її чоловіком. Коли спитала робітників, то дізналась, що він працює в другу зміну. Одна з робітниць поцікавилась, що йому передати. Вона відповіла: «Скажете приходила дружина». Тоді, побачивши дітей, сказала, де можна його знайти, куди поїхати. Коли приїхали за вказаною адресою, старший син подзвонив у двері.
Через деякий час вийшла сама красуня з підпухлими очима, спитала: «Вам кого?» Коли їй стало відомо, що це дружина її коханця з дітьми, відповіла: «Його нема». Але голос з кімнати перепросив: «Хто там прийшов?» Дівчинка промайнула між ними і побігла в кімнату. Стала гукати: «Тату, тату, де ти? До тебе ми прийшли». Ось на порозі з’явився тато: «Що вам потрібно? Чого прийшли? Геть звідси!» — відповів він. Сипав лайливими словами, бо був добре напідпитку: «Я хочу поговорити з тобою. Як звати її?» — спитала дружина. «Не кричи на мене Я все-таки твоя жінка з твоїми дітьми». «А мені не хочеться з тобою розмовляти», — відповіла коханка — «Подивись на себе, яка ти страшна та гидка, темнота ти. Як він може жити з тими сухотами. Ти краще піди провірся в лікарню, напевно, в тебе глисти. Забудь сюди дорогу».
І зачинила двері. З кімнати вискочив розлютований чоловік. Зі всієї сили вдарив жінку, але другого разу не посмів, бо сини заступилися. На руці повисла донька. Від удару жінка впала, збила руку, з якої потекла кров. Чоловік залишився і кричав у слід: «Я давно збирався тобі сказати, що ти мені не потрібна».
Гірко плакала дружина. Мовчки йшли діти. А поки дістались додому, тато вже чекав їх. Із лютістю кричав: «Як ти могла прийти?» Їй нічого не хотілось говорити, бо рука розпухла, її то марудило, то морозило, то кидало в жар. Зібрала останні сили, заглушила біль і говорить: «Вони хочуть їсти, їм потрібний одяг, ти їм потрібний. Чи можемо ми прожити на той заробіток, який я маю? Скоро наші діти підуть з простягнутою рукою по хатах. Зрозумій, я не маю змоги дати дітям на пиріжки. Я відказую собі в обіді, ходжу, мучусь від такого життя. Я б давно покинула тебе, якби була сама. Ти не думаєш про те, що наші діти будуть снідати, обідати. В школі гадають, що я мати-одиночка. Ти мені обіцяв не таке життя. Я вірила тобі. А що маємо? П’яничку, брехуна, гуляку, який забув про своїх дітей. Ти сам винен у смерті своєї жінки, бо люди знають що ти її бив. А тепер так само ти починаєш мене бити. Я не одна, зі мною діти, зі мною люди.
Всі скажуть, що я мати. А хто ти? Люди знають». І від болю сама лягла на ліжко. Хотіла щось сказати, та не могла. Коли донька подивилась зляканими очима і сказала: «Мамі погано», — хлопці побігли, принесли в склянці води. Вона випила декілька ковтків і сказала: «Ганьба такому чоловіку. Я розведусь з тобою, щоб ти це знав. Геть з наших очей!» І він пішов. А діти повели маму у лікарню. Знімок показав, що розколена кістка. Вона була на лікарняному. Через деякий час відбувся суд, розділ квартири. Чоловіку залишилась одна кімната, а вони жили в двокімнатній квартирі. Діти не бажали жити з татком та він і не наполягав. Свою кімнату продав і пішов жити до своєї коханки. Жити було дуже тяжко з трьома діточками, діти розуміли, допомагали чим могли, бо знали, в якому вони становищі.
Новий чоловік
Змінила місце роботи і стала працювати комірником на продовольчій базі. Там же працював молодий чоловік, який не був у шлюбі. Він не міг пережити того, що його зрадила наречена, не наважився женитись, ні з ким не зустрічався. Минав час, образа покидала його серце. Жив він з батьками. Так доля звела їх. Він закохався в жінку. Признав цих дітей, як своїх, а діти побачили в ньому батька. Батьки його були віруючими, та і він вірив у Господа Бога. Від їх сумісного життя народились дві доньки. Діти росли. Хлопці закінчили школу і обоє вступили до духовної семінарії, а коли були вдома, допомагали татові по господарству, на пасіці.
Розплата
Після того, як її колишній чоловік отримав розлучення, він продовжував пити. А одного разу вивалився через вікно з поверху, впав на дрова і зламав хребет. Так він став інвалідом І групи, лежачим, прикутим до ліжка. Він лежав у коханки в ліжку, яке треба було звільнити, а також покинути цю кімнату. Такий каліка не потрібний молодій, гарній жінці. Своя квартира була продана, а нову він не встиг отримати, хоч стояв на черзі. Його коханка стала оббивати пороги адміністрації будівництва і добилась, щоб його помістили в будинок інвалідів, так як він квартирант. Йому потрібний догляд, мені він не потрібний.
Одного разу, коли він лежав на ліжку, почув у сусідній кімнаті незнайомий чоловічин голос: «Коли ти здихаєшся від нього? Від зловоні не можна зайти в кімнату. Документи оформляються?» «З недільку треба зачекати. Відвезу в будинок інвалідів. Як мене Господь Бог відвів, що я не зареєструвалась з тим дурнем. Щоб тоді було? Це дякувати тобі що я тебе зустріла і покохала» — говорила коханка. Всю цю розмову каліка добре чув. А коханка увесь час клялась, що крім нього в неї немає нікого. Так от як воно вийшло! Ось яка правда! Він нічого не міг зробити. Це були його власні думки. Були й слова, та ніхто не чув їх, бо до нього ніхто не приходив. «Краще б я убився, ніж так жити»,.— часто йому спадало на думку.
Його товариші, з якими він пив, через них став інвалідом, не приходили. Тільки тепер він згадав слова жінки, тоді, коли вона сиділа на ліжку з хворою рукою. Вона говорила правду, але він не чув і не зрозумів її. Тепер йому хотілось побачити своїх дітей, але вони не прийдуть у чужу квартиру. «Хіба я батько? Що я їм дав, крім життя?», — подумав і сам собі відповів: «А хіба цього мало?» Ще довго думав і думав над своїм життям. Та одного разу відчинились двері і люди в білих халатах поклали його на носилки, погрузили у «швидку допомогу».
Господиня сказала, що так буде краще для нього і для всіх. Машина від’їхала, а це саме ліжко зайняв новий чоловік, який намагався задовольнити всі бажання коханки. Та одного разу, повертаючись з прогулянки на природі напідпитку, заїхали в гараж, зачинили двері, так і поснули в обіймах а машина працювала. Від угарного газу отруїлись і померли. Їх поховали разом через похоронбюро, бо сім’ї відмовились їх ховати.
Якщо вам сподобалась стаття, перейдіть за гіперпосиланням та станьте підписником нашого каналу Магія та містика на Яндекс Дзен!