Вивчаючи снігову людину, не можна не згадати про Зану, приручену жінку-гомініда, яка жила в Аджарії в кінці 19 століття. Історія Зани була розказана світу двома вченими – Машковцевим і Поршневим. Де точно зловили Зану, ніхто не знає. Одні вважають, що вона жила в гірських лісах Заадан, інші – що в Аджарії. І, швидше за все, друга гіпотеза набагато ближче до істини, ніж перша. Слово «Зана» походить від грузинського «Занг», що означає негр, темношкірий.
Зана сильно опиралася, коли її схопили. Щоб знерухомити неандерталку, на ноги їй наділи колодки, а в рот набили повсті. Самка йєті кілька разів змінила своїх господарів, поки не потрапила, нарешті, до дворянина Едгі Генабу в селище Тхина, що в 78 км від міста Сухумі.
Тримали Зану спочатку в дуже важких умовах, в загоні з товстих розташованих вертикально колод. Їжу туди їй опускали на мотузці, тому що йєті поводилася дуже агресивно і могла розірвати будь-кого. Згодом Зану вдалося більше приручити – її помістили в огорожу з плетеної лози за будинком, але все ще прив’язували. Через деякий час самку стали відпускати – але вона не йшла далеко, пам’ятаючи про тих, хто давав їй їжу.
Зана не любила тепле приміщення – весь час жила під навісом, де і вирила собі яму для сну. Іноді до неї підходили не в міру цікаві люди, в тому числі діти, і тикали в неї палицями – вона негайно ж їх виривала.
Незважаючи на те, що тіло Зани все було вкрите волоссям, біля ступнів волосяний покрив був майже відсутнім, а на долонях був відсутній повністю. На голові самки красувалося густе блискуче волосся чорного кольору, воно спускалося на плечі і спину.
Більшу частину свого життя Зана прожила біля людей, проте людську мову вона так і не вивчила. Періодично повторювала невиразні звуки, або крики. Як і у тварин, у Зани був дуже хороший, гострий слух. Самка гомініда завжди реагувала на своє ім’я, повністю підпорядковувалася своєму господареві.
Зовнішність Зани було відразливою і дуже лякала не тільки дітей, а й багатьох дорослих. Великі ніздрі, плаский ніс, широкий рот, занадто велика потилиця. Волосся на обличчі починалося прямо від брів, а очі були постійно налиті червоним кольором.
Багатьох вражала величезна фізична сила і витривалість Зани – вона без проблем обганяла будь-якого коня. Місцеву глибоководну річку Моква вона перепливала і в розлив. Всього однією рукою вона приносила з млина до дому п’ятипудові мішки з борошном. По-ведмежому видряпувалася на дерева, щоб поїсти волоських горіхів або фруктів.
Людям вдалося навчити її висікати з кресала іскру і розпалювати багаття. На жаль, подальша соціалізація йєті не пішла.
