У 1972 році дослідники Стенфордського дослідницького інституту Расселл Тарг і Гарольд Путгофф отримали від ЦРУ завдання, про яке не можна було говорити навіть у ліфті. Їм потрібно було з’ясувати: чи може людина бачити засекречені об’єкти за тисячі кілометрів — силою думки. Так почалася одна з найдорожчих і найтриваліших таємниць холодної війни — програма, яку перейменовували сім разів, але так і не змогли остаточно закрити.
Страх перед радянськими «псі-дослідженнями» запустив нову гонку озброєнь
Поштовхом стали не чутки, а конкретні розвідувальні звіти. До 1970 року американські аналітики встановили: Радянський Союз щорічно витрачає близько 60 мільйонів рублів на «психотронні» дослідження. До 1975-го ця сума зросла, за оцінками, до 300 мільйонів. Йшлося про цілу індустрію — закриті лабораторії, спеціалізовані інститути, сотні науковців і, головне, конкретні практичні цілі.
У звітах ЦРУ датованих 1972 роком прямо зазначалося: радянські дослідники нібито навчилися отримувати відомості про зміст американських секретних документів та пересування військ завдяки паранормальним здібностям навчених агентів. Якщо це правда — традиційне шифрування і контррозвідка ставали безглуздими. Реакція Вашингтона була передбачуваною: не перевіряти, а наздоганяти.
ЦРУ запустило програму SCANATE — «сканування за координатами» — ще 1970 року. Ідея проста і моторошна водночас: людина, не виходячи з кімнати, описує, що відбувається за конкретними географічними координатами. Перший «зірковий» учасник — нью-йоркський художник Інго Свонн — стверджував, що може розглядати радянські бази з точністю, достатньою для реальної розвідки. Свонн і Путгофф розробили так зване «координатне дистанційне бачення» (CRV) — техніку, що лягла в основу всіх подальших програм.
Форт-Мід, психіки і двадцять мільйонів доларів
1977 рік став переломним. На базі Форт-Мід у Меріленді тихо відкрили підрозділ армійської розвідки — «Detachment G», невдовзі перейменований у Grill Flame. Потім — Center Lane. Потім — Sun Streak. І нарешті, у 1991 році, коли програму передали до Science Applications International Corporation, вона отримала назву, яку знає весь світ: Star Gate.
За понад двадцять років існування програма поглинула близько 20 мільйонів доларів. Тільки з середини 1980-х до початку 1990-х — 11 мільйонів. На піку роботи одночасно функціонували сім «дистанційних бачників» і стільки ж аналітиків. Загалом через програму пройшли понад сорок осіб, близько двадцяти трьох із яких були практикуючими «бачниками». Три з них, за інформацією Time magazine, ще у 1995 році отримували зарплату на базі Форт-Мід — загальний бюджет підрозділу становив 500 тисяч доларів на рік.
Завдання були цілком конкретними: описати підземні об’єкти у СРСР, встановити місцезнаходження зниклих американських активів, ідентифікувати секретні споруди за фотографіями без підписів. Серед задокументованих «успіхів» — ескізи, що нібито збіглися зі знімками радянських кранів і щогл на закритих майданчиках. Путгофф стверджував також, що його команда виявила радянський атомний підводний човен нового типу у 1979 році, допомогла знайти ракети SCUD під час Перської затоки у 1991-му і ядерний об’єкт у Північній Кореї — у 1994-му.
Президенти, які вірили — або принаймні не наважувалися не вірити
Програму фінансували при кількох адміністраціях поспіль, і кожна з них залишала свій слід. Директор ЦРУ — майбутній президент Джордж Буш-старший — підтвердив пізніше: при ньому агентство дійсно виділяло кошти на парапсихологічні дослідження. Коли він передав посаду адміралу Стенсфілду Тернеру у 1977 році, програма не зупинилась — навпаки, отримала новий імпульс.
Міністр оборони Каспар Вайнбергер у 1982 році особисто повідомив Маргарет Тетчер та союзників по НАТО про загрозу радянської «психотронної зброї». Сенатор від Род-Айленду Клейборн Пелл і конгресмен Чарльз Роуз відкрито лобіювали збереження програми — вони щиро вірили в її ефективність. У 1979 році в Конгресі навіть сформували неформальну групу з питань «майбутнього» — вона виносила на розгляд езотеричні теми, а у 1981-му Комітет з науки і технологій підготував звіт «Внутрішній зв’язок», де серйозно обговорювалась здатність мозку отримувати інформацію незалежно від часу і простору.
Зовнішня оцінка 1995 року: ні так, ні ні
Публічна крапка настала у 1995 році. Американський інститут досліджень (AIR) провів незалежну оцінку на замовлення ЦРУ. Для балансу запросили двох опонентів. Статистик Джессіка Аттс з Каліфорнійського університету в Ірвайні заявила: результати статистично значущі, ефект реальний. «Бачники» демонстрували точність близько 15 відсотків — мало, але вище рівня випадковості. Вона вважала це достатнім, щоб продовжити дослідження.
Психолог Рей Хайман з Університету Орегону не погодився. Він вказав на методологічні вади: одні й ті самі судді оцінювали одних і тих самих «бачників» у різних сесіях — класична помилка підтвердження. Результати, на його думку, несумісні із зовнішніми незалежними експериментами. ЦРУ обрало позицію Хаймана. Офіційний вердикт прозвучав холодно: «Жодного підтвердженого випадку, коли ESP надав дані, що були використані у реальних розвідувальних операціях».
Але навіть Хайман визнав у фінальному звіті: «Справа на користь психічного функціонування виглядає краще, ніж будь-коли раніше. Щось, що виходить за межі звичайних статистичних флуктуацій, дійсно відбувається». Це стало найчеснішим підсумком чверть-вікової таємниці.
Що так і залишилося незакритим
Питання, яке не зникає: якщо ефект нульовий — навіщо витрачати двадцять мільйонів і тримати програму в таємниці двадцять п’ять років? Розсекречені матеріали — тисячі сторінок — дають частинну відповідь. Частинну, бо деякі результати й досі позначені грифом секретності.
Радянські аналоги — програми «Феномен» і «Зеніт» — розсекречені значно менше. Що саме вивчали у закритих інститутах Новосибірська і Москви 1970–80-х, достеменно не відомо. Дослідник Дін Радін, який брав участь у Star Gate, пізніше розповів: коли він запитав свого куратора, що станеться, якщо вони отримають реальний прорив, відповідь була миттєвою: «Це зникне, і ви ніколи більше не зможете про це говорити». Мабуть, найточніша відповідь на запитання про психотронну зброю — не те, що вона існує або не існує. А те, що ми досі не знаємо, чого саме ми не знаємо.
