Шестиметрова фігура з величезною округлою головою, ледь помітними рисами обличчя й контуром, схожим на комбінезон, дивиться зі скелі в алжирській Сахарі вже приблизно вісім тисяч років. Її називають «Великим богом марсіан». Ім’я вигадав не журналіст, а сам археолог, який її знайшов, — і зробив це напівжартома.
Малюнок розташований у Джаббарені на плато Тассілі-н-Аджер, за півтори тисячі кілометрів на південний схід від Алжира. Місце з 1982 року входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Що знайшла експедиція Анрі Лота в 1956 році
Французький етнограф Анрі Лот привів свою групу на плато у квітні 1956-го. Експедиція протрималася там шістнадцять місяців — у пустелі, без нормального водопостачання, з фотоапаратами й кілометрами кальки для копіювання.
Результат вражав. За даними ЮНЕСКО, Тассілі-н-Аджер зберігає понад 15 тисяч малюнків і петрогліфів, які охоплюють проміжок від приблизно 6000 року до нашої ери до перших століть нашої. Слони, буйволи, гіпопотами, стада корів, човни, сцени полювання й танцю. Сахара тоді була саваною з озерами, і скеля зафіксувала цей зелений період краще за будь-який літопис.
Виставка копій у паризькому Луврі 1957 року зробила Лота знаменитим. Саме тоді про «космонавтів Тассілі» заговорили в усьому світі, а через десять років ці образи підхопив Ерік фон Денікен у книжці «Спогади про майбутнє».
Сам Лот у палеоконтакт не вірив. Він писав про обряди, маски й культи предків, а ефектну назву дав фігурі радше як робочий ярлик — так само, як археологи називають знахідки «принцесою» чи «пивоваром».
Чому фігуру назвали космонавтом
Зображення справді дивне. Голова непропорційно велика й округла, риси обличчя майже стерті, у центрі — подвійний овал, схожий на візор. Лінії на шиї нагадують складчастий комір гермошолома. Тіло промальоване лише частково, тому здається, ніби воно закуте в скафандр.
Розміри теж підігрівали інтерес. Шість метрів у висоту й близько трьох у ширину — це не малюнок, це фреска завбільшки з двоповерховий будинок, і зробити її без риштувань неможливо.
Ця манера має наукову назву — стиль круглих голів. Він характерний для найдавнішого шару сахарського живопису, який датують приблизно 9500–7000 роками тому. Круглоголові фігури зустрічаються там сотнями, і космонавт із них лише найбільший.
Дослідники, зокрема французький археолог Жан-Лоїк Ле Кельєк, пояснюють цю іконографію інакше: перед нами найімовірніше учасники обряду в масках. Округла голова без обличчя — типова маска. «Скафандр» — це або ритуальний одяг, або просто незавершений контур, який вицвів за тисячоліття.
Варто додати незручну деталь. Пізніші перевірки показали, що частина копій, зроблених членами експедиції Лота, не збігається з оригіналами: лінії домальовували, підсилювали, а подекуди вигадували цілі сюжети. Ця історія добряче зіпсувала репутацію «сахарських космонавтів» серед фахівців.
Що зображено в долині Матендуш у Лівії
Ще один центр сахарського мистецтва — Ваді-Матендуш у лівійському масиві Мессак-Сеттафет. Там переважають не фарби, а гравюри: різьблені по каменю жирафи, слони, крокодили, знаменита сцена двох котячих хижаків, що стали на задні лапи одне проти одного.
Збереглися вони чудово завдяки нависаючим скельним козиркам, які тисячоліттями прикривали поверхню від вітру й дощу. Серед сюжетів є вершники, воїни зі списами й палицями, а на одному зображенні людина сидить верхи на жирафі. Приручити жирафа неможливо — імовірніше, це сцена міфу або полювання.
Найдавніші гравюри масиву датують приблизно 12 тисячами років. Техніка теж інша: контур вибивали кам’яним знаряддям, а потім шліфували до гладкості, тому лінія на дотик схожа на жолоб. Через це малюнки Матендуша пережили і фарбу, і час.
Півлюдські-півтваринні постаті з гострими вухами й гребенем шерсті вздовж хребта місцеві провідники досі називають джинами. Археологи бачать у них теріантропів — типових для наскельного мистецтва істот, що поєднують людину й звіра.
Чи справді схожі фігури знайшли в Японії та на острові Пасхи
Найефектніша частина старої легенди — нібито ідентичні «космонавти» з японського Хонсю та острова Пасхи того самого віку. Тут дати підводять переказ повністю.
Японські фігурки догу — це справді дивні керамічні статуетки з великими очима, схожими на снігові окуляри інуїтів. Найвідоміша, шакокі-догу з Камеґаока, датується приблизно 1000–400 роками до нашої ери. Це кінець періоду Дзьомон, тобто на п’ять-шість тисяч років пізніше за сахарські малюнки.
Моаї острова Пасхи ще молодші: їх вирізали між 1250 і 1500 роками нашої ери. Різниця з Тассілі — близько дев’яти тисяч років. Про одночасність не йдеться.
Ба більше: догу знайшли не в скелях, а в похованнях, і майже всі вони навмисне розбиті. Археологи вважають, що фігурку ламали замість людини — щоб хвороба чи біда пішли разом із відламаною ногою.
А от сама схожість не вигадана, і вона цікавіша за міф. Людський мозок стилізує обличчя за одними й тими самими правилами: коли художник спрощує голову до символу, майже неминуче виходить овал або коло з двома крапками. Так працюють і смайлики.
Чи можна побачити «бога марсіан» сьогодні
Плато відкрите для туристів, але дістатися складно. Маршрути починаються з міста Джанет на південному сході Алжиру, далі — джипи, провідники з туарегів і кілька днів пішки по кам’яному лабіринту.
З 2011 року через нестабільність у регіоні потік туристів упав майже до нуля, і це, як не дивно, пішло малюнкам на користь.
Стан малюнків тривожний. Науковці фіксують вицвітання пігментів, ерозію піщанику й наслідки старої практики змочування фарб водою заради яскравіших фотографій — саме так робили в середині минулого століття, і ця вода прискорила руйнування.
Якщо чесно, найдивніше в цій історії не шолом і не подвійний овал. Дивніше те, що люди, які ще не знали письма, вирішили зобразити щось настільки величезне, що воно й досі змушує задирати голову. Ким би не була ця постать, вона робить рівно те, для чого її створили: змушує дивитися вгору.
