У 2014 році генетик Браян Сайкс з Оксфордського університету опублікував у журналі Proceedings of the Royal Society B результати першого систематичного ДНК-аналізу зразків, приписуваних єті та бігфуту. Він отримав 57 зразків волосся з різних куточків світу, проаналізував 30 з них із дотриманням суворих протоколів деконтамінації. Два гімалайські зразки — з індійського Ладаку і з Бутану — показали генетичну спорідненість із доісторичним полярним ведмедем Ursus maritimus, що жив від 40 000 до 120 000 років тому. Щось у Гімалаях справді залишає сліди. Питання лише — що саме.
Як виглядає єті за описами очевидців
Описи снігової людини з різних регіонів планети дивовижно збігаються між собою, хоча свідки ніколи не спілкувалися. Зріст від 1,5 до 2,5 метра, усе тіло вкрите темно-рудим або темно-сірим густим волоссям, загострена форма черепа, масивна нижня щелепа, непропорційно довгі руки та коротші відносно людини стегна. Коротка шия і широкі плечі завершують портрет.
Ступня за гіпсовим зліпком, привезеним радянською експедицією з Таджикистану в 1979 році, мала 34 сантиметри у довжину і 16 сантиметрів у ширину. Пальці були злегка розставлені, а великий палець помітно виступав убік — це характерна будова стопи приматів, а не людини. Зліпок досі зберігається і вивчався незалежними анатомами, які підтвердили: слід зроблений живою твариною, а не макетом.
У Гімалаях і Тибеті єті відомий із глибокої давнини: місцеві народи шерпів ніколи не вважали його вигадкою. У монастирях зберігаються реліквії — нібито залишки єті, — які ченці демонстрували дослідникам ще у 1950-х роках. У Північній Америці аналогічна істота отримала ім’я сасквоч або бігфут, в Центральній Азії — алмасти. Різні назви, різні регіони, схожий опис. Це або глобальний збіг народних фантазій, або щось реальне.
Перші наукові пошуки у 1950-х роках
Світова преса звернула увагу на єті після 1951 року, коли британський альпініст Ерік Шиптон під час сходження на Еверест сфотографував на снігу чіткі відбитки ніг незнайомої великої істоти. Знімки облетіли всі газети — слід був не просто великим, а й мав незвичну анатомію. Британська газета Daily Mail організувала коштовну пошукову експедицію в Гімалаї. Результат: знайшли сліди й артефакти в монастирях, але живої тварини — ні.
СРСР поставився до питання серйозніше. У 1950-х роках при Академії наук СРСР діяла спеціальна комісія з вивчення снігової людини. Серед версій була й така: єті — це нащадки неандертальців, які вціліли в ізольованих гірських районах і уникали контактів із людьми. У 1958 році до Паміру вирушила радянська наукова група. Живої тварини вони не зустріли, але продовжували збирати свідчення. 1979 рік приніс найвагоміший матеріальний доказ — гіпсовий зліпок сліду з Таджикистану.
Що показав ДНК-аналіз 2014 року
Результати Сайкса змусили переосмислити деякі свідчення. Якщо два гімалайські зразки справді вказують на реліктову популяцію або невідомий гібрид ведмедів — це вже не міф, а зоологічна загадка. Сайкс висунув гіпотезу: «єті» в Гімалаях може бути гібридом або окремим підвидом ведмедя, зовні схожим на людиноподібну істоту, особливо при нічній зустрічі або в умовах поганої видимості.
Решта зразків — з Північної Америки та Росії — виявилися цілком звичайними: кінь, корова, ведмідь, людина. Деякі зразки, виданні за «незаперечні докази» бігфута, виявилися коров’ячим волоссям. Це не закрило питання, а лише відфільтрувало неякісний матеріал. У 2017 році команда з університету Буффало провела повторний аналіз дев’яти зразків, приписуваних єті: гімалайський бурий ведмідь, чорний ведмідь, тибетська антилопа. Жодного невідомого виду — але й жодного остаточного спростування.
Інцидент у штаті Джорджія 2008 року
15 серпня 2008 року двоє американців — поліцейський Метт Уіттон та Рік Дайєр — заявили про знахідку тіла бігфута в горах Джорджії. За їхніми словами, тіло важило 225 кілограмів при зрості приблизно 2,5 метра. Вони провели повноцінну пресконференцію, показали фотографії і взяли гроші від компанії Searching for Bigfoot, яка планувала організувати публічний показ знахідки.
Через кілька тижнів «тіло» розморозили перед камерами — усередині виявився гумовий костюм горили. Уіттон і Дайєр визнали містифікацію і вибачилися. Але цей епізод наочно показав одне: скільки людей готові повірити впродовж перших кількох годин, ще до будь-якої перевірки. Бажання, щоб єті існував, виявилося сильнішим за критичне мислення. Містифікація такого масштабу стала можливою саме тому, що тема викликає справжній емоційний відгук.
Де зараз стоїть наука
Щороку в горах Непалу, Сибіру та Тихоокеанського узбережжя Північної Америки фіксують нові відбитки і нові свідчення. Частина з них — сліди відомих тварин, неправильно ідентифіковані. Частина — свідомі містифікації. Але є і такі, для яких пояснення поки немає. Карл Лінней свого часу виділив вид homo troglodytes — «людина печерна» — навіть не побачивши живого примірника, лише на основі свідчень. Пізніше цей вид виключили з класифікації, але сам факт показовий: наука не завжди відкидає незручні питання одразу.
Якщо єті справді існує, це буде одним із найбільших зоологічних відкриттів за всю історію спостережень. Якщо не існує — нам доведеться пояснити, чому тисячі незалежних свідків із різних культур і континентів описують одне й те саме впродовж сотень років. Обидві відповіді потребують пояснення.
Варто додати: наука продовжує відкривати нових великих ссавців навіть у XXI столітті. У 1992 році у В’єтнамі виявили саолу — рідкісного бика вагою до 100 кілограмів, про якого наука не підозрювала. У 2013 році описали новий вид оліngito в Андах — невеликого хижака з родини ведмедів-носух. Зоологічна карта не закрита. Якщо двометрова волохата істота справді мешкає в найглухіших кутах Гімалаїв чи сибірської тайги, вона просто ще не потрапила до рук вчених. Поки що.
Радянський дослідник Борис Поршнєв ще в 1960-х роках провів масштабне опитування мешканців Паміру і Кавказу, зібравши понад триста свідчень про зустрічі з алмасти — місцевою назвою снігової людини. Він дійшов висновку, що частина свідків описує реальну тварину, а не вигадку. Поршнєв не знайшов живого алмасти, але залишив детальну методологію польових спостережень, якою дослідники користуються й дотепер. Питання лишилося відкритим разом із його архівами.
