Військово-морська історія знає чимало прикладів кораблів із щасливою долею, які виходили неушкодженими з найзапекліших боїв, та суден, чиє існування від першого дня супроводжувалося ланцюгом зловісних катастроф. Серед кораблів німецького флоту часів Другої світової війни сумну славу найбільш фатального флагмана здобув лінійний корабель Шарнгорст. Його біографія сповнена такої кількості незрозумілих трагедій і раптових смертей, що серед моряків Крігсмаріне твердо закріпилася віра в його невідворотне прокляття.
Шарнгорст був справжнім шедевром військової інженерії: потужне бронювання, висока швидкість ходу понад тридцять вузлів та дев’ять гармат головного калібру робили його смертельною загрозою для конвоїв союзників. Проте сам корабель ніби знищував власних творців та екіпаж ще задовго до зустрічі з ворожим флотом.
Кривавий старт та аварії на верфі
Зловісна аура судна виявилася ще на стадії будівництва у Вільгельмсгафені в середині тридцятих років. Під час монтажу корпусних конструкцій стався раптовий обвал масивних риштувань, унаслідок чого загинуло понад шістдесят робітників, а десятки отримали важкі каліцтва. За кілька місяців під час встановлення головних котлів стався вибух паропроводів, який забрав життя ще кількох інженерів.
День урочистого спуску на воду у жовтні тисяча дев’ятсот тридцять шостого року перетворився на новий жах. Величезний корпус самовільно зірвався зі стапелів раніше призначеного часу, коли на майданчику ще перебували сотні гостей і робітників. Лінкор розчавив буксирне судно та врізався в набережну, забравши чергові людські життя ще до першого офіційного виходу в море.
Фатальні інциденти під час бойової служби
Під час бойових походів у Північній Атлантиці Шарнгорст неодноразово демонстрував дивовижну здатність шкодити власним морякам. Під час артилерійських навчань стався самовільний розрив снаряда в казенній частині башти головного калібру, що призвело до загибелі всієї гарматної обслуги. Під час іншого виходу система вентиляції закачала вихлопні гази до житлових кубриків, через що задихнулися понад тридцять моряків.
Навіть знаменитий прорив через Ла-Манш у лютому тисяча дев’ятсот сорок другого року під носом у британського флоту та авіації супроводжувався підривами на магнітних мінах, які змусили лінкор стати на тривалий ремонт. Постійні нещасні випадки породили серед матросів приказку про те, що Шарнгорст жадає людської крові, що перегукується з дослідженнями про таємниці морських катастроф та підводні глибини.
Останній бій біля мису Нордкап
Фінал кривавої біографії корабля настав двадцять шостого грудня тисяча дев’ятсот сорок третього року під час операції проти арктичного конвою JW-55B. В умовах суцільної полярної ночі та сильного шторму біля мису Нордкап Шарнгорст опинився в пастці, потрапивши під удар переважаючих сил британського флоту на чолі з лінкором Дюк оф Йорк.
Британські кораблі за допомогою новітніх радарів вели точний вогонь у повній темряві. Першим же влучним залпом англійці знищили головний радар Шарнгорста, залишивши його сліпим серед хвиль. Попри відчайдушний опір німецьких артилеристів, флагман отримав понад тринадцять торпедних влучань і десятки важких снарядів. О дев’ятнадцятій сорок п’ять лінкор перекинувся і пішов на дно крижаного Баренцового моря.
Таємниця порятунку та злий рок екіпажу
Із майже двох тисяч членів екіпажу британські есмінці зуміли врятувати з крижаної води лише тридцять шість моряків. Усі вищі офіцери на чолі з контрадміралом Еріхом Беєм загинули разом із кораблем. Проте навіть порятунок кількох матросів не поклав край містичним чуткам: за спогадами ветеранів, двоє врятованих моряків, діставшись надувного плота до берегів Норвегії, невдовзі загинули від вибуху похідного пальника.
Загибель Шарнгорста стала символом того, як військова міць може бути зламана фатальним збігом обставин, нагадуючи про провісники масштабних воєн і катастроф в історії людства.
