Текст, що носить ім’я Еноха, описує видіння падіння ангелів, їхні таємні знання та походження зла. Цю книгу читали в синагогах епохи Другого Храму, її дослівно цитували в Новому Заповіті, але згодом вона була витіснена з канону і втрачена на понад тисячу років. Лише у XVIII столітті в горах Ефіопії шотландський мандрівник знайшов три повні копії цього загадкового рукопису. Чому ж церква вирішила приховати ці тексти і ким насправді був Енох?
Два Енохи у книзі Буття та загадка зникнення
До потопу існували дві родомовні лінії від першої людини. Лінія Каїна починається з убивства Авеля. Проклятий Богом, Каїн вирушає на схід від Едему, де засновує перше місто і називає його на честь свого сина – Еноха. Це був перший Енох, син убивці. Згодом ця лінія породжує Ламеха, сьомого від Адама, який стає першим багатоженцем і співає пісню про вбивство. Але в п’ятій главі Буття з’являється інший Енох. Від третього сина Адама, Сифа, йде інша лінія. Життя патріархів тут описано монотонно: вони живуть близько тисячі років і вмирають. Але на сьомому поколінні ритм ламається. Еноху 365 років – він на 600 років молодший за свого сина Мафусала, який прожив рекордні 969 років. Енох не вмирає, бо постійно ходив перед Богом, і Всевишній забрав його. У Посланні до Євреїв (глава 11, вірш 5) прямо сказано, що він був узятий живим, щоб не бачити смерті.
Ще дивнішим є згадування в Посланні Юди, яке складається всього з 25 віршів і написане в I столітті. Юда цитує пророцтво Еноха, сьомого від Адама, де йдеться про прихід Господа з десятками тисяч святих ангелів для суду над нечестивими. Цих слів немає в Бутті. Юда дослівно скопіював їх з першої глави Першої книги Еноха, яка активно циркулювала серед іудеїв та ранніх християн.
Книга Вартових і походження зла на землі
Книга Еноха – це не один твір, а бібліотека з п’яти частин, що містить понад сто глав. Перша частина, Книга Вартових, дає відповідь на загадку з 6 глави Буття (вірші 1-4), де згадуються сини Божі, що брали за дружин людських дочок, та велетні і обмеження життя у 120 років. Згідно з 6 главою Першої книги Еноха, 200 ангелів спустилися на гору Єрмон, зв’язавши себе клятвою. Вони не лише породили дітей, а й принесли людям заборонені знання. Азазель навчив обробляти метали, робити зброю, прикраси та косметику. Амезарак вчив заклинанням, Баракель – астрології, Сариїл – руху Місяця. Війна та марнославство пішли з одного джерела.
Від союзу ангелів і жінок народилися нефіліми – велетні зростом у 3000 ліктів. Коли земля не змогла їх прогодувати, вони почали їсти людей, тварин і пити кров. Чотири архангели – Михаїл, Уриїл, Рафаїл та Гавриїл – почули крик землі. Бог наказав Уриїлу попередити Ноя про потоп, Рафаїлу – зв’язати Азазеля і кинути його в темряву пустелі Дудаель, Гавриїлу – нацькувати велетнів один на одного, а Михаїлу – ув’язнити Сем’язу та інших вартових під землею на 70 поколінь до Великого Суду. Саме на це ув’язнення посилаються апостоли Петро і Юда. Занепалі ангели попросили Еноха стати їхнім заступником. У 14 главі описано, як він постає перед кришталевим престолом Бога, оточеним вогнем, але отримує відмову: ангелам немає прощення.
Астрономічні таємниці та видіння Сина Людського
Наступні частини розкривають нові таємниці. Книга Вартових охоплює глави з 1 по 36. За нею йде Книга Притч (глави 37-71) та Астрономічна книга (глави 72-82). Потім – Книга Снів (глави 83-90) і Послання Еноха (глави 91-108). Астрономічна книга детально описує сонячний календар із 364 днів, поділених на 4 квартали по 91 дню. Сонце проходить через 6 воріт на сході та 6 на заході, а Місяць відстає на 10 днів щороку. Цей календар використовувала і кумранська громада. Книга Снів показує історію Ізраїлю через образи тварин: Адам – білий бик, Каїн – чорний, Авель – червоний.
Найбільший вплив мала Книга Притч. Вона описує небесну фігуру, яку називає Сином Людським. Енох бачить його поруч із Главою Днів. Син Людський був обраний до створення світу і поставлений суддею над царями. Паралелі з Євангеліями разючі. Коли перші християни називали Ісуса Сином Людським, вони використовували словник, який вже був сформований Книгою Еноха. Це пояснює, чому рання церква не могла її ігнорувати, але водночас почала відчувати дискомфорт.
Вигнання з канону та збереження тексту в Ефіопії
Ранні отці церкви високо цінували Еноха. У II столітті Юстин Мученик, Іриней та Афінагор сприймали історію вартових як факт. У III столітті Тертуліан захищав її статус як Святого Письма, зазначаючи, що Ной міг зберегти текст або Енох продиктував його знову. Оріген цитував книгу, але зазначав, що не всі церкви її визнають. У IV столітті ситуація змінилася. У 367 році єпископ Афанасій у своєму 39-му великодньому посланні не включив Еноха до канону. Собор у Лаодикії також відхилив книгу. Ієронім назвав її апокрифічною, а Августин у 15 главі (розділ 23) праці про Град Божий остаточно відкинув авторитет текстів про велетнів. До VI століття книга зникла з латинського християнства, а до VIII століття збереглася лише в цитатах.
Але далеко на південь, в горах Ефіопії, православна церква Тевахедо ніколи не відмовлялася від цього тексту. Книгу переклали мовою геез, і понад тисячу років ченці біля озера Тана переписували її. Тим часом рабиністичний іудаїзм після руйнування храму у 70-му році також не включив Еноха до свого канону, відкинувши апокаліптичну літературу. Церква та синагога відмежувалися від тексту з богословських та політичних причин. Вчення про те, що зло виникло через ангелів, а не лише через вибір Адама, не вписувалося в нові доктрини.
Повернення рукописів і Кумранські знахідки
У 1768 році шотландець Джеймс Брюс, чоловік зростом 193 см, який володів мовою геез, вирушив до Ефіопії шукати витоки Блакитного Нілу. Проживши там 4 роки, він знайшов три копії Книги Еноха. Одну залишив у Парижі, другу в Оксфорді, третю в Шотландії. Минуло 50 років, і лише у 1821 році архієпископ Річард Лоуренс опублікував перший англійський переклад. Почалися суперечки: чи це пізня підробка, чи давній текст.
Відповідь з’явилася взимку 1946-1947 років, коли бедуїн Мухаммед Еддіб кинув камінь у печеру біля Мертвого моря і розбив глечик. Там знайшли сувої. Протягом десятиліття в 10 пещерах виявили понад 900 документів, датованих періодом від III століття до нашої ери до I століття нашої ери. У Кумрані знайшли фрагменти всіх частин Першої книги Еноха, окрім Книги Притч. Це довело, що текст був написаний ще до римської окупації Юдеї. Арамейське слово “ірін”, яке використовується для вартових, з’являється також у 4 главі книги Даниїла, де Навуходоносор бачить уві сні святого стража.
Три книги Еноха та відлуння в Об’явленні
Перша книга Еноха – не єдина. Існує Друга книга (слов’янський Енох), яка проводить його через 10 небес. Є також Третя книга (Сефер Хехалот, або Книга палаців), створена у V-VI століттях. У ній Енох перетворюється на архангела Метатрона, вищого за всіх небесних істот. Йому дають 70 імен і ставлять над небесними архівами. Це містична відповідь іудаїзму на те, куди зник патріарх.
Вплив Еноха простежується аж до кінця Біблії. У 4 главі Об’явлення апостол Іван бачить престол, кришталеве море, блискавки та 24 старців. Ці образи – пряме запозичення зі словника традиції Еноха. Біблія починається з кількох слів про нього в 5 главі Буття і закінчується відлунням його видінь. Книга, яка розповідала його історію, була витіснена, втрачена, знайдена Брюсом, підтверджена Кумраном і тепер доступна кожному. Історія двох Енохів – сина Каїна, що збудував перше місто, і прадіда Ноя, який ходив з Богом – залишається однією з найбільших таємниць давніх текстів.
