На п’ятдесятий день після Великодня, світлого Христового Воскресіння, християни святкують П’ятидесятницю, яку ще називають Трійцею. Це також день зішестя Святого Духа: таємнича сила зійшла на апостолів у вигляді вогняних язиків. Відтоді учні Христа отримали дари, яких раніше не мали.
Вони зцілювали недужих, говорили іншими мовами й бачили людей наскрізь, ніби розгорнуту книгу. Сила Святого Духа надзвичайна, тож не дивно, що наші пращури присвятили йому окремий день. Це 51-й день після Великодня, тобто наступний після Трійці. Легко здогадатися, що Духів день завжди припадає на понеділок, тому його ще називають Духовим понеділком. Віряни відзначають це свято щороку, вшановуючи Третю Іпостась Триєдиного Бога.
Народні звичаї Духового дня
Як і чимало інших християнських свят, Духів день має язичницьке коріння. За часів Київської Русі цього дня святкували «іменини землі». На той час завершувалися весняні польові роботи, і слов’яни давали землі трохи «перепочити». Цікаво, що заборона стосувалася не лише праці в полі, а й хатніх справ: не можна було прати й прибирати. Люди йшли до храму, ставили свічки за упокій померлих родичів і святили березові гілочки. Потім ці гілочки ставили біля домашніх ікон. Вірили, що завдяки цьому душа покійного спуститься з небес і ненадовго потішиться зустріччю з рідними.
Рекомендуємо до прочитання: До чого бачити сову — значення прикмети
Попри загальні гуляння, жінки все одно знаходили собі заняття. Влаштовували так званий «бабський бенкет». Мешканки одного села об’єднувалися й разом готували частування для «вечірки». Коли смеркало, вирушали в поле, де пригощалися самі й «частували» матінку-землю. Для цього принесені страви клали на землю й промовляли особливі слова.
Слов’янські волхви прокидалися ще до сходу сонця, виходили на природу й, прихиливши вухо до ґрунту, «слухали» землю. Вважалося, що так можна осягнути одну з таємниць світобудови.
Цього дня влаштовували хресні ходи довкола полів, щоб благословити землю й випросити добрий урожай. Священники освячували воду в криницях. Робили це радше з практичних міркувань, ніж із релігійних: вірили, що в освяченій криниці вода не зникне навіть у найспекотніше літо, і її вистачить і людям, і всій худобі на подвір’ї.
Святий Дух освячує всі трави, тож наступного дня після П’ятидесятниці продовжували запасати лікарські рослини. Вважалося, що хворий, який вип’є відвар із трав, зібраних саме тоді, одужає швидше.
Що дозволено робити на Духів день
У Духів понеділок можна:
- Відвідувати богослужіння в храмі, молитися вдома й читати Євангеліє.
- Молитися за упокій душ померлих і ставити за них свічки.
- До сходу сонця вмитися джерельною водою — це подарує здоров’я на весь рік.
- Збирати трави.
- Подавати милостиню, допомагати людям не лише матеріально (наприклад, волонтерити).
- Незаміжні дівчата йшли до водойми й пускали на воду віночки, сплетені власноруч із лісових і польових трав. Та, чий вінок залишався на плаву, мала невдовзі вийти заміж.
Чого не варто робити на Духів день
За можливості цього дня намагаються не працювати. Єдиний виняток — приготування їжі. Варто зазначити, що важку роботу на землі забороняють саме народні традиції, а церква такої заборони не має, хоча й радить присвятити більше часу молитві.
Підмітати сміття — значить вимести з дому всю радість.
Навіть якщо ви полюбляєте спорт, відкладіть ранкову пробіжку: так можна «втекти» від власної долі, а це далеко не завжди йде людині на користь.
Не можна відмовляти іншим у гостинності — інакше ризикуєте втратити статки на цілий рік.
Не дивляться на своє відображення у воді — можна втратити кохання.
На цвинтар не ходять: рідних, близьких і друзів поминають у храмі. Церква радить згадувати померлих у Троїцьку батьківську суботу, напередодні П’ятидесятниці.
Цікаві факти про Духів день
Для слов’ян саме Духів день, а не 1 червня, вважався початком літа. За погодою в понеділок Святого Духа судили про те, якими будуть наступні шість тижнів.
З погляду християнства, це день народження Церкви: апостоли, натхненні Святим Духом, вирушили до різних народів і країн проповідувати Боже слово.
Цього дня наші прадіди відчиняли навстіж двері й вікна, щоб увібрати в оселю дещицю Божої благодаті.
З Духового дня починався Русальний тиждень. Окрім русалок, предки шанували й щедро обдаровували всіх духів, що жили в лісах, на луках і у воді. Русалками ставали ті, хто помер раптово, не досягнувши дорослого віку. Щоб їх задобрити, на берегах водойм залишали особливі дари — нові рушники, їжу, дитячий одяг.
Русальний тиждень також означав розгул нечисті — русалок, лісовиків, водяників, кікімор тощо. Тому колись існувала заборона: протягом семи днів, починаючи з Духового дня, не можна було виїжджати за межі свого поселення. За повір’ями, той, хто порушить цю своєрідну «підписку про невиїзд», міг загинути через витівки нечистої сили.
Наші свята, традиції та вірування — химерне поєднання язичництва й православ’я. Не має значення, чи вірите ви бодай у частину сказаного вище: ми переконані, що кожна людина має знати своє минуле, своє «коріння». Адже дерево без коріння довго не живе. Сподіваємося, порівняння зрозуміле.
