Величезні диски, лінзи й циліндри біля сонячної корони на знімках NASA справді існують — на самих знімках. Питання лише в тому, чи існують вони в космосі. Відповідь для більшості випадків уже відома, і вона цікавіша за просту фразу «це фотошоп».
Звідки взялися знімки з НЛО біля Сонця
Обсерваторія SOHO стартувала 2 грудня 1995 року і висить у точці Лагранжа L1, приблизно за 1,5 мільйона кілометрів від Землі. Два апарати STEREO пішли на орбіту 25 жовтня 2006-го й дивляться на світило з двох різних боків. Разом вони віддають у відкритий доступ десятки тисяч кадрів щомісяця.
Це і є ключ до історії. Дані ніхто не ховає: сирі зображення з коронографів LASCO та COR лежать у публічних архівах через кілька хвилин після зйомки. Будь-хто може завантажити їх, збільшити фрагмент і знайти те, чого не помітили астрономи.
За тридцять років на цих же кадрах ентузіасти відкрили понад чотири тисячі комет — реальний науковий результат проєкту Sungrazer. Разом із кометами вони знаходять і «кораблі».
Чому на сонячних фото з’являються дивні об’єкти
24 квітня 2012 року камера LASCO C2 зняла щось схоже на металевий апарат із довгою стрілою-балкою. Відео розлетілося форумами за добу. Дослідницька лабораторія ВМС США, яка обробляє дані цієї камери, відповіла швидко: інженер Нейтан Річ пояснив, що це сліди космічних променів на матриці.
Механізм простий. Заряджена частинка проходить крізь ПЗЗ-сенсор під невеликим кутом і залишає заряд одразу в кількох пікселях уздовж траєкторії. Виходить яскрава смуга. Якщо кілька частинок влучили одночасно під різними кутами, око добудовує з них корпус, крило і антену. Головний аргумент проти «корабля» такий: на наступному кадрі об’єкта немає. Реальне тіло за хвилини нікуди не зникає.
8 лютого 2019 року NASA опублікувала окремий розбір типових артефактів. Там перелічені всі головні джерела ілюзій: дифракція світла яскравих планет на кріпленні диска-оклютера, через яку Венера в кадрі COR2 набуває форми метелика; насичення матриці й «блумінг» від потужних спалахів, як під час спалаху класу X7 9 серпня 2011-го; вертикальні смуги від безшторного зчитування камер HI1 і HI2.
Що таке «донати» на кадрах STEREO
Окрема сторінка місії присвячена уламкам. Мікрометеорити регулярно вибивають клаптики багатошарової ізоляції з корпусу апарата. Ці шматочки завбільшки з ніготь відлітають на кілька метрів, яскраво освітлюються Сонцем і потрапляють у поле зору телескопа.
Оскільки вони перебувають украй близько до об’єктива, фокус їх не бере: на знімку виходить розмите кільце, схоже на бублик або тарілку зі світлим обідком. Чим більший «диск», тим ближче до камери летить смітинка. Перший такий епізод детально задокументували 23 грудня 2008 року одразу чотирма приладами апарата STEREO Ahead.
Так само пояснили й гучний кадр 1 грудня 2011 року, де біля Меркурія нібито висів циліндр розміром у пів планети. Знімки коронографів обробляють методом віднімання попереднього зображення, щоб прибрати статичне тло. Меркурій рухається, і на місці, де він був напередодні, лишається світлий «привид» правильної форми. Циліндр виявився самим Меркурієм — точніше, його вчорашнім слідом.
Чи ховає NASA дані про НЛО
Версія про видалені фото не витримує перевірки з простої причини: архіви SOHO і STEREO дзеркалюються десятками наукових інституцій по всьому світу, від Гарварда до інститутів у Німеччині та Японії. Вилучити кадр із усіх копій одночасно технічно неможливо.
До того ж агентство змінило риторику. 14 вересня 2023 року NASA оприлюднила звіт незалежної групи з непізнаних аномальних явищ і призначила окремого директора цього напряму. Формулювання у звіті обережне: наявних даних недостатньо, потрібні кращі сенсори й систематичний збір. Ніхто нічого не заперечує з порогу.
Паралельно Пентагон у березні 2024-го випустив історичний огляд AARO за вісімдесят років спостережень. Висновок: жодного підтвердженого свідчення про позаземну техніку не знайдено. Це не «доказ відсутності», але й не мовчанка.
Що на Сонці справді залишається загадкою
Найцікавіше в цій історії те, що біля Сонця й без прибульців вистачає нез’ясованого. Температура фотосфери — близько 5500 градусів, а корони над нею — від мільйона до трьох мільйонів. Чому зовнішній шар у сотні разів гарячіший за поверхню, фізики сперечаються з 1940-х років.
Саме заради цього питання 12 серпня 2018 року запустили зонд Parker Solar Probe. 24 грудня 2024-го він пройшов за 6,1 мільйона кілометрів від поверхні на швидкості близько 692 тисяч кілометрів за годину — жоден рукотворний об’єкт ніколи не рухався швидше. Апарат буквально влітає в корону й вимірює її зсередини.
Не менша загадка — сонячний вітер. Потік частинок вилітає з корони зі швидкістю до 800 кілометрів за секунду, і механізм його прискорення досі описують кількома конкурентними моделями. Знімки, на яких уфологи шукають кораблі, знімають саме заради цього: коронографи щодня фіксують викиди маси, від яких залежать магнітні бурі й робота супутників зв’язку над нашими головами.
Гіпотези про плазмоїдні форми життя чи «кротову нору» всередині світила науковці не розглядають серйозно з однієї причини: у надрах Сонця температура сягає 15 мільйонів градусів, і жодна складна структура там не втримається довше за мить.
Як самому перевірити знімок із Сонцем
Алгоритм займає п’ять хвилин. Знайдіть повну послідовність кадрів за ту добу в архіві місії, а не одну картинку зі скріншота. Подивіться, чи є об’єкт на сусідніх знімках. Порівняйте дані двох апаратів STEREO, які дивляться з різних точок: реальне тіло видно обом, артефакт матриці — лише одному.
Далі перевірте за таблицею, які планети зараз у полі зору телескопа. Половину «кораблів» відсіює саме цей крок: найчастіше ними виявляються Венера й Меркурій.
А коли всі перевірки пройдено і об’єкт усе одно лишається на місці кадр за кадром із двох ракурсів — ось тоді починається найцікавіше. Такі випадки в архівах теж трапляються, і поки що жоден із них не має назви.
