Людина падає, б’ється головою — і за кілька днів сідає за фортепіано, якого раніше не торкалася. Такі випадки задокументовані, вони мають назву і навіть приблизне пояснення. Загадкою лишається інше: чому це трапляється з одиницями.
Що таке набутий савантизм і скільки таких випадків
Стан називають набутим синдромом саванта. Йдеться про раптову появу видатної здібності — музичної, художньої, математичної — після черепно-мозкової травми, інсульту чи запалення мозку. Берит Брогард, професорка Університету Маямі, оцінює кількість підтверджених випадків у світі менш ніж пів сотні. Уроджених савантів у рази більше.
Найвідоміша історія сталася 2006 року. Дерек Амато з американського Су-Фоллза пірнув у мілкий басейн, ударився головою об дно й отримав струс мозку та часткову втрату слуху. За кілька днів він підійшов до піаніно в домі друга і почав грати складну мелодію, якої раніше не чув. До того Амато трохи бринькав на гітарі й нот не знав. Не знає й досі.
Музику він бачить: чорно-білі квадрати рухаються перед очима зліва направо, і йому лишається їх «читати». Це форма синестезії. Психіатр Деролд Треффер із Вісконсинського університету, який півстоліття вивчав савантів і помер у 2020-му, п’ятнадцять років консультував Амато й визнав його випадок класичним.
Схожа історія в Джейсона Педжетта. 2002 року його побили біля бару в Такомі, після чого колишній продавець меблів почав бачити світ у вигляді геометричних структур і малювати від руки складні фрактали. Математики, які оглядали його роботи, впізнали в них наближення до відомих формул, хоча Педжетт кинув навчання після школи й до нападу не цікавився точними науками.
Чому травма мозку раптом дає талант
Пояснення, яке зараз вважають робочим, називають розгальмуванням правої півкулі. Лобова кора постійно пригнічує активність нижчих і задніх ділянок мозку, щоб ви могли зосередитися на потрібному, а не на всьому одразу. Коли ліва лобова ділянка пошкоджена, це гальмо слабшає — і приховані здібності вихлюпуються назовні.
Доказ прийшов не від травм, а від деменції. У 2000 році Брюс Міллер обстежив 57 пацієнтів із лобово-скроневою деменцією і виявив у дванадцяти з них художні, музичні чи винахідницькі таланти, яких раніше не було. У дев’ятьох із цих дванадцяти сильніше руйнувалася саме ліва півкуля.
Найвідоміший приклад із історії — Моріс Равель. Композитор поступово втрачав мову через прогресуючу афазію, і саме в цей період, 1928 року, написав «Болеро» — свій найвпізнаваніший твір із гіпнотичною повторюваною структурою.
Ефект пробували відтворити штучно. Австралієць Аллан Снайдер у дослідах 2003 і 2006 років пригнічував ліву скроневу ділянку магнітною стимуляцією і фіксував покращення в оцінюванні кількості предметів і вичитуванні текстів. Ефект був слабкий і нестійкий, тож «шолом генія» так і не з’явився.
Чи можна після інсульту заговорити чужою мовою
Тут потрібне уточнення, бо саме на цьому місці історії найчастіше перебільшують. Людина після травми не починає розмовляти невідомою їй мовою. Вона починає говорити рідною, але з чужим акцентом.
Стан описав ще 1907 року французький невролог П’єр Марі, а найвідоміший випадок стався 1941-го. Норвежка Астрід Л. отримала осколкове поранення голови під час бомбардування Осло і після одужання заговорила з виразним німецьким акцентом. У окупованій країні це коштувало їй репутації: сусіди перестали з нею спілкуватися, у крамницях відмовлялися обслуговувати.
Задокументованих випадків синдрому іноземного акценту в світі близько сотні. Бельгійське дослідження 2013 року показало важливу закономірність: фламандськомовні пацієнти «набували» переважно французького й марокканського акценту, тобто тих, які щодня звучать навколо них. Нью-йоркець із випадку 1992 року заговорив з ірландським акцентом — і раніше багато років чув ірландську вимову вдома.
Мозок не вигадує нове. Він дістає те, що колись пасивно записав.
Причина зміни зазвичай прозаїчна: інсульт у лівій півкулі, розсіяний склероз, іноді мігрень із аурою. Страждає не словниковий запас, а просодія — ритм, наголоси, довжина голосних. Слухач вловлює цю дрібну зміну і несвідомо підставляє під неї знайомий йому акцент. Цікаво, що спів у таких пацієнтів часто лишається чистим: за мелодію відповідає інша півкуля.
Медіуми, які говорили десятьма мовами
Історія Лори Едмондс, доньки нью-йоркського судді Джона Ворта Едмондса, гуляє езотеричною літературою з 1850-х. Дівчина нібито вела на спіритичних сеансах бесіди десятьма мовами, знаючи лише англійську та французьку.
Явище назвали ксеноглосією, і найсерйозніше його вивчав Ян Стівенсон з Університету Вірджинії, який видав дві монографії про такі випадки. Незалежні лінгвісти, які пізніше перевіряли його записи, дійшли спільного висновку: «мова» медіумів зводилася до кількох десятків слів і коротких відповідей «так» або «ні», без граматики й без здатності вести справжній діалог.
Показова й деталь із давніми мовами. Розповіді про дівчинку, яка після хвороби заговорила шумерською, розбиваються об просту обставину: шумерська вимерла на початку другого тисячоліття до нашої ери, звукозаписів не лишилося, і як вона звучала — не знає жоден шумеролог. Перевірити таке твердження неможливо в принципі.
Чи є ці здібності у кожного з нас
Брогард оглянула близько десяти людей із подібними скаргами і визнала набутим савантизмом п’ять випадків. Її головне застереження звучить тверезо: без томограм, зроблених до травми, одразу після неї й через рік, довести причинний зв’язок неможливо. Амато, наприклад, мав кілька струсів ще замолоду.
Є й друга частина, про яку згадують рідше. Разом із талантом Амато отримав постійний головний біль, проблеми з пам’яттю, безсоння й часткову глухоту. Музику в голові він чує цілодобово і не може вимкнути.
Тож ідея «стукнути себе по голові й прокинутися піаністом» безглузда. А от думка, що потрібні нейронні зв’язки вже лежать у вашому мозку під замком, має цілком серйозне підґрунтя. Дерек Амато після всього сказав про це просто: здібність, найпевніше, була в ньому весь час. Просто ніхто не знімав із неї гальмо.
