До міста Мукачево, що в Закарпатській області, щороку приїжджає багато туристів. Одним із місць, де завжди можна почути різномовне багатоголосся мандрівників із різних куточків не лише України, але і Європи, є замок Паланок.
Перші згадки про оборонне укріплення на височині датуються XI століттям, однак точна дата зведення невідома. До нашого часу замок зберігся у чудовому стані, до того ж був реконструйований. Паланок вміщує у собі історичний музей і приймає відвідувачів. Ця фортифікаційна споруда має дуже багату історію, а отже, й оповита цікавими легендами та містичними таємницями.
Найперша легенда, яку розповідають екскурсоводи, — мовляв, гора, на якій зведений Паланок, була насипана людськими руками, кров’ю і потом, і саме через нелюдські муки місто назване «Мукачево». Насправді ж ця височина має вулканічне походження, а точна етимологія назви міста не встановлена. Та існує багато інших легенд, ба більше, розповідей очевидців про дивні речі, що часто тут трапляються.
Історія про колодязь, подільського князя та чорта
За ще однією легендою, подільський князь Федір Корятович за часів свого панування (1396—1414) наказав викопати колодязь, щоб замок міг витримати будь-яку облогу. Піддані володаря довго копали, але води не було. Однієї ночі до князя прийшов чорт і пообіцяв, що за мішок золотих монет він зробить так, що в колодязі буде вода. Корятович згодився на такі умови, хоча скарбниця була пуста, і грошей, щоб заплатити, не було, але втрачати такий шанс князь не захотів. Коли в колодязі з’явилася вода, Корятович вирішив надурити чорта і дав йому мішок із кількома золотими монетами. Фактично умови не були порушені, бо чорт заздалегідь не уточнив кількості золота, але він усе ж розгнівався, стрибнув у колодязь і пообіцяв, що воду вони звідти не питимуть. Відтоді з колодязя лунає моторошний шум. Його можна пояснити легендою про Корятовича і чорта, але існує припущення про підземні ходи. І, до речі, ця легенда стосується не лише одного замка — кажуть, нібито всі замки Закарпаття об’єднані мережею тунелів, а з Паланка туди можна потрапити саме через колодязь. Про підземні ходи розповідають багато історій. То хтось побачив задню частину карети в глибині колодязя, то всередину спускали свічку і вона потухла на певному рівні — напевно, від наскрізного проходу. Поширені історії про те, що одного разу в колодязь кинули качку, а згодом вона випливла в річці Латориці, на берегах якої, власне, й розташовується Мукачево. Щоправда, як качка жодного разу не вдарилася об стіни колодязя та ще й живою випливла у річці, ніхто не уточнює. З огляду на ці перекази, колодязь мукачевської фортеці оповитий містичними історіями, хоча сьогодні він закритий, і ніхто не може в нього зазирнути.
Паланок побував у власності багатьох володарів, пережив воєнні дії в різні епохи свого існування, навіть перебував у облозі аж три роки. Замок відомий тим, що ним керувала войовнича Ілона Зріні, яка, за переказами, мужньо пішла в бій із ворогами. Про героїчність цієї жінки та її вклад в історію можна говорити багато. Вона особисто керувала армією, коли її замок взяли в облогу австрійці. Непокірна Ілона вразила європейців — чутки про її мужність дійшли навіть далекої Туреччини. Ця володарка — єдина жінка в історії, яка отримала грамоту атнаме від турецького султана.
Софія Баторі пила кров молодих дівчат
Не менш відомою є її антипод і невістка Софія Баторі, яка стала знаною зовсім не завдяки мужнім вчинкам. Вважають, що вона пила кров молодих дівчат. Насправді, кажуть історики, крові вона не пила, хоча була дуже жорстокою і багато крові випила у місцевих мешканців — звісно, в переносному сенсі. У більш пізні часи в замку мордували і страчували політичних арештантів. Ця деталь дуже приваблює туристів, тому досить популярною в Паланку є кімната тортур, де сотні в’язнів закінчили своє життя в муках. Кровожерливість Софії Баторі й катування полонених створюють навколо цієї фортеці моторошну атмосферу.
