Чимало людей, які тільки-но прийшли до віри, ставлять собі одне й те саме запитання: навіщо відвідувати храм, якщо Бог і так живе в душі? Нерідко воно звучить разом із докорами на адресу сучасного духовенства, яке звинувачують у надмірній любові до багатства. Розповіді про священників, що їздять на «Майбахах», уже давно стали загальновідомим прикладом.
Певною мірою мають рацію ті, хто каже, що Бог не мешкає в рукотворних храмах. Справді, навіщо Творцеві неба і землі перебувати в будівлях, зведених людськими руками? Проте так само очевидно, що жодна людська душа не здатна вмістити неосяжне, тобто самого Бога. Ті, хто запевняє інших, ніби постійно спілкується з Богом у глибині серця, обманюють самих себе. Виходить такий собі «домашній бог», який завжди поруч і виконує бажання. Але ж Бог не Старий Хоттабич із казки, щоб ним можна було так керувати!
Що означає «зустріч із Богом»
У Євангелії сказано: «Царство Боже всередині вас є». Однак це не означає, що Бог безперервно перебуває у вашій душі. У серці відбувається саме зустріч із Богом, і лише тоді, коли людина сама її прагне. Головна ознака такої зустрічі – смирення, тобто усвідомлення власної низькості та нікчемності перед праведністю й святістю Творця. Якщо ця зустріч справді сталася, вона залишає в душі незгладимий слід і впливає на все подальше земне життя людини.
Радимо прочитати: Джміль залетів у вікно: що віщує прикмета?
Навіщо люди ходять до церкви
Пережиту зустріч із Творцем хочеться повторювати знову і знову – саме заради цього парафіяни й відвідують храми. Сюди приходять дуже різні люди: молоді й літні, заможні й не дуже. Але всіх їх об’єднує спільне прагнення до духовного зцілення та віра в Ісуса Христа як особистого Спасителя. Кожен із них усвідомлює, що без Бога неминуче загине і у Вічності на нього чекатиме лише смерть. Швейцарський лікар, психолог і письменник Поль Турньє колись зауважив, що існують речі, яких не можна робити наодинці, і християнське життя – одна з них.
Тут доречне таке порівняння. Смертельно хвора людина лягає до лікарні, і їй зовсім байдуже, що довкола багато пацієнтів, які страждають від болю й часто поводяться неадекватно, а медсестри та фельдшери нерідко бувають напідпитку. Так само й із церквою: ми йдемо туди не заради людей, які оцінять нашу «святість», і не заради священників. До храму йдуть, щоб спасти власну душу, – і ні для чого іншого.
Церква в розумінні християнства
Багато хто сприймає церкву лише як будівлю з фресками та іконами, де священник і хор читають незрозумілі молитви й співають псалми. Проте таке уявлення докорінно хибне. Для християн Церква – це всі віряни, які прийняли Ісуса своїм Спасителем. В Євангелії про це сказано так: «там, де двоє чи троє зберуться в ім’я Моє, там Церква». Як тілу природно зберігати єдність, так і християнин природно прагне єдності з Главою Церкви – Христом – і з усіма її членами.
Християнство, і православ’я зокрема, не є релігією самітників. Кожен, хто уважно читав Новий Завіт, розуміє, що молитися слід разом. Звісно, це не скасовує домашньої молитви перед образами, придбаними в церкві.
У буддизмі та індуїзмі до «просвітлення» можна дійти самотужки, через медитації. Християни ж ідуть іншим шляхом: кожен вірянин має регулярно бувати в храмі, сповідатися, каятися та причащатися.
Таїнство святого причастя
В Євангелії є такий рядок: «Прийміть, споживайте: це є Тіло Моє… Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту».
Ці слова Ісус промовив під час Таємної Вечері, яка передувала Його Розп’яттю.
Їхній сенс у тому, що віряни в церкві мають причащатися особливими хлібцями та вином на згадку про жертву, яку Ісус приніс за все людство.
Завдяки покаянню та причастю кожен грішник отримує змогу змінити своє життя. Священномученик Ігнатій Богоносець називав причастя «ліками безсмертя, протиотрутою, щоб не вмирати».
Людина є істотою не лише духовною, а й матеріальною. Тому, щоб розпочати нове життя, вірянину потрібні цілком матеріальні речі – хліб і вино.
Для перших християн було немислимо прийти до церкви й не причаститися. Того, хто не робив цього лише 2–3 тижні, відлучали від церкви.
Удома можна тільки молитися, але не причащатися. Саме це – найвагоміша причина ходити до храму.
Чи можливе спасіння поза церквою: повітряна блокада демонів
Таїнство причастя має ще один, дуже глибокий зміст. Кожен, хто читав Біблію, напевно знає про занепалих ангелів – частину небесного воїнства, яка колись відпала від Бога й вирішила жити лише за власними забаганками.
Багато богословів вважають, що ці демони перебувають у земній атмосфері, а не в центрі Землі, на Сонці чи на Венері. Існує також думка, що демони, занепалі ангели та язичницькі боги – одне й те саме. Ці «боги» нібито огорнули всю Землю щільним енергетичним коконом, крізь який молитви й прагнення людей не могли пробитися до істинного Творця.
Усе замикалося на цих божках, що принесли у світ окультизм і магію та вимагали від людей кривавих жертвоприношень, часом навіть людських. До жертви Христа на Голгофі брама Раю була зачинена для всіх. Байдуже, ким ти був – грішником чи праведником, – ти однаково потрапляв до Пекла. Різнилася лише міра покарання.
Однак людей створено зовсім не для цього, а для того, щоб вони вічно перебували з Господом у Його Царстві. Тому Бог вирішив прокласти крізь демонів «енергетичний коридор» для тих, хто прийме Ісуса своїм Спасителем і захоче жити вічно. Здійснено це було єдиним можливим способом – через спокутну жертву Сина Божого на голгофському хресті.
Причастя й потрібне для того, щоб подолати весь тягар гріха та повітряну блокаду демонів і спрямувати свої думки й сподівання додому, до Творця.
Ви досі вважаєте, що до церкви можна не ходити?
