1938 рік. Підсобне господарство під Новосибірськом. Шістнадцятирічна дівчина приїхала з рідного села будувати нове життя і потрапила на прополку картоплі. Поряд, у крайньому рядку, тихо шепотіла щось жінка середніх років. Дівчина підійшла ближче й почула: «Господи, прости». Знову і знову, без зупинки.
За обідом вона запитала сусідку: чому ті слова? Жінка відповіла спокійно, ніби розповідала про погоду: вона вже вмирала. Лікар виписав свідоцтво про смерть. Родичі не захотіли морозу й тяганини, тому обмили тіло, одягли в нове й поклали в труну прямо вдома. Три дні родина прощалась, плакала, молилася.
На третій день жінка відкрила очі й сіла в труні. «Як довго я спала», — сказала вона. Всі, хто був у хаті, з криком кинулись на вулицю. Залишилась лише свекруха. З того дня «невдала покійниця» покинула село і до кінця життя шукала прощення у Бога.
Цю легенду зберегла донька тієї шістнадцятирічної дівчини й передала далі. Чи була жінка справді мертва? Чи то летаргія обдурила і лікаря, і родину? Відповідь, яку дає сучасна наука, не менш моторошна за саму легенду.
Що таке летаргічний сон і чому його плутають зі смертю
В українському народі летаргію здавна називали «завмиранням» — тимчасовою смертю, коли душа відвідує інший світ. Медицина дає точніше: летаргія — глибокий патологічний стан із мінімальними ознаками життя. Пульс уповільнюється до двох-трьох ударів на хвилину, дихання майже непомітне. Для лікаря 1930-х без сучасних моніторів відрізнити такий стан від смерті було практично неможливо.
Задокументованих випадків чимало. Фізіолог Іван Павлов описував пацієнта, який проспав з 1898 по 1918 рік — серце билось двічі на хвилину. Надія Лєбєдіна з Дніпропетровської області заснула 1954 року після стресу й прокинулась лише 1974-го — рекорд Гіннесса. Норвежка Августина Леггард провела у летаргії 22 роки після пологів.
Страх бути похованим живцем навіть отримав медичну назву: тафефобія. Від неї страждали Микола Гоголь, Вілкі Коллінз і Едгар По. Перепоховання старих британських цвинтарів виявило труни, де скелети лежали в неприродних позах.
Навколосмертній досвід скільки людей його переживали
Летаргія пояснює повернення з труни. Але що пояснює видіння — сивого старця, людей у білому, вийняті й повернені внутрощі? Тут починається зона, де наука і містика перетинаються.
Навколосмертній досвід, або NDE від англійського near-death experience, переживають від десяти до двадцяти відсотків людей, які пережили клінічну смерть. Це дані дослідження, опублікованого в журналі PNAS у травні 2023 року. Світло в тунелі, зустріч з постатями, відчуття виходу з тіла, перегляд усього життя — ці образи повторюються незалежно від культури й релігії пацієнта. Монахиня й атеїст бачать схоже.
Найбільше клінічне дослідження цього феномену — AWARE-II, яке очолював Сем Парнія з Нью-Йоркського університету. Результати опубліковані в журналі Resuscitation у липні 2023 року. У 25 лікарнях США та Великої Британії обстежили 567 пацієнтів під час реанімації. Вижили 53 особи (9,3%). З них 39,3% повідомили про спогади під час зупинки серця. У 21,4% виживших зафіксовано «трансцендентні спогади смерті» — яскраві переживання іншого виміру, які пацієнти описують як «реальніші за реальне».
Що відбувається з мозком після зупинки серця дані нейронауки
Мозок під час клінічної смерті вважали «вимкненим». Дослідження, опубліковане в PNAS у травні 2023 року командою нейробіологині Джімо Борджигін з Мічиганського університету, поставило цю впевненість під сумнів. Вчені проаналізували електроенцефалограми чотирьох пацієнтів у стані агонії. У двох з них після зупинки серця зафіксували різкий сплеск гамма-активності мозку — тієї самої, що пов’язана з концентрацією уваги та свідомим сприйняттям. Цей сплеск виникав саме в ділянках, що відповідають за інтеграцію зорових і просторових образів: тім’яно-потиличному перехресті й лобовій корі.
Іншими словами: у момент, коли серце вже не б’є, мозок може генерувати сплеск активності, порівнянний з тим, що буває під час яскравих сновидінь або глибокої медитації. Чи є це нейробіологічним підґрунтям видінь — відкрите питання. Дослідження AWARE-II зафіксувало ще одне: нормальні хвилі ЕЕГ, характерні для свідомого стану, з’являлися у пацієнтів через 35–60 хвилин після початку реанімації, попри те що середня насиченість мозку киснем становила критично низькі 43 відсотки.
Де проходить межа між «ще живий» і «вже мертвий» — медицина не може відповісти однозначно.
Жінка прокинулась у труні це міф чи діагноз
Повернімося до тієї жінки в підсобному господарстві під Новосибірськом 1938 року. Лікар констатував смерть без сучасних моніторів. Родичі не поїхали до моргу — мабуть, і на краще. Тіло три дні лежало вдома в відносно прохолодному приміщенні. Якщо жінка була в летаргії або в стані глибокого непритомного шоку, це якраз ті умови, за яких вона могла прийти до тями.
Сам факт, що вона потім казала «Господи, прости» й переїхала з села, свідчить: пережите потрясло її до кінця. Бачила вона справді щось на тому боці чи лише мозковий сплеск гамма-хвиль переклав пережитий жах у вигляд сивого старця і людей у білому — ми ніколи не дізнаємося точно.
У 2003 році в Італії 79-річний Роберто де Сімоне після інфаркту був визнаний мертвим. Через 12 годин він прокинувся у відкритій труні й слабким голосом попросив води. Лікар виявив у нього респіраторне захворювання і направив назад до лікарні.
Чому ці розповіді не зникають
Таких легенд у світі десятки тисяч. Частина — летаргія, частина — помилка лікаря, частина — марення скорботного розуму. Але кожен п’ятий, хто пережив клінічну смерть і повернувся, несе спогад, який не піддається простому нейробіологічному поясненню. Дослідники на кшталт Парнії не стверджують, що це доказ існування душі. Вони кажуть інше: ми не розуміємо, що відбувається зі свідомістю в момент смерті.
Та жінка з підсобного господарства під Новосибірськом, яка шепотіла «Господи, прости», так і не розповіла, що побачила на тому боці. Вона просто поїхала геть. Мабуть, деякі відповіді не призначені для слів.
