Содержание:
Поїхали ми якось із друзями на риболовлю на Дніпро. У дорогу вирушили ввечері, щоб провести вечірню зорю та зустріти ранкову. На нічліг зупинилися неподалік дач, всього за 1 кілометр від найближчого котеджного містечка. Назбирали хмизу для багаття, встановили навіс на випадок дощу. Поки підготували всі необхідні снасті, на годиннику було вже близько 19:00.
Негода та перші дивацтва
Сидимо, ловимо окунців на спінінг, перемовляємося про життя. Я непогано наловив дрібної рибки й узявся варити наваристу юшку. Ми перекусили, випили по 100 г горілки для апетиту та зігрівання – і ні чаркою більше. Почало сутеніти, на небі миттєво зібралися темні хмари. Масивні води нашого величного Дніпра ніби збунтувалися: піднявся різкий вітер, стало моторошно. Коли залишаєшся сам на сам із такою стихією, чітко розумієш, що людина – це лише маленька піщинка, цілком беззахисна перед силами природи.
Раптом ми сховалися під навісом і почули гучні крики. Це був чоловік із сусіднього табору, який прибіг до нас із підозрами, що ми порізали його сітку та забрали весь улов. Ми відразу ж заспокоїли його, показавши відро, де хлюпався з десяток дрібних рибин. Разом із другом ми пішли глянути, що ж сталося з його снастями.
Розірвані сіті та містичні вузли
Такого ми ще ніколи не бачили. Сітка була не просто порвана в кількох місцях, а намертво поплутана складними морськими вузлами, зав’язаними вкрай недбало і похапцем. Згідно з українськими народними повір’ями, саме так розважається Водяник – стародавній дух річок, який терпіти не може, коли люди перегороджують йому шлях сітками або поводяться занадто зухвало.
Попрощавшись із сусідами, ми повернулися до свого табору. О 02:00 ночі ні з того ні з сього почали надривно гавкати собаки в дачному селищі, зашуміли сосни, забурхали хвилі. Почулися дивні звуки, наче хтось з усієї сили лупить веслами по воді. А потім усі наші донки задзвонили в одну мить! Ми кинулися до берега: дві волосіні виявилися повністю обірваними, а на третій сиділо щось надзвичайно велике й могутнє.
Ми почали тягнути. Котушка розмотувалася з шаленою швидкістю, ми ледве встигали її підмотувати. Раптом відчувся різкий поштовх – і тяга миттєво ослабла. Коли нарешті витягли снасть, на гачку бовтався лише величезний шматок м’яса з різким відразливим запахом болота та гнилі. Ми посвітили ліхтариками по воді, але нічого не виявили.
Зустріч з невідомим
Тільки-но ми повернулися до багаття, як на річці знову пролунали гучні хлопки, цього разу розбавлені тихим, моторошним завиванням. Тут уже прибігли чоловіки із сусіднього табору. Разом ми почали світити потужними ліхтарями на воду, і те, що постало перед нашими очима, важко описати словами.
За течією повільно пливло старе, поросле мохом колода. На ньому сиділо щось чи хтось із величезними очима, які світилися так яскраво, що осявали простір навколо крижаним світлом. Щойно істота відчула на собі промені світла, вона миттєво пішла під воду з гучним сплеском.
Світанок та роздуми
Ми показали сусідам той дивний шматок, що витягли на вудці. Ті нервово пожартували, мов, ми «зачепили самого Водяника». Залишок ночі ми вже не спали. До самого світанку коротали час біля багаття всією компанією, обговорюючи місцеві легенди про дніпровських духів. Як виявилося, старі рибалки мають чіткі правила для безпечної ночівлі біля великої води:
- Ніколи не ставити браконьєрські сітки, які гнівлять річкового господаря.
- Не галасувати після півночі, коли природа засинає і прокидаються інші сили.
- Завжди з повагою ставитися до річки та не залишати після себе сміття.
Вранці ми швидко зібрали речі та вирушили до машин, назавжди запам’ятавши цю ніч і усвідомивши, що українська природа все ще ховає безліч нерозгаданих таємниць.
